Каталог статей

Головна » Статті » Розробки вчителів » Образотворче мистецтво

Музично-художній вечір "Дивовижний світ ікони"


 

Тема виховного заходу.     ДИВОВИЖНИЙ  СВІТ  ІКОНИ  

                                                    (музично-художній вечір)

 

Мета: ознайомити учнів із шедеврами іконопису Київської Русі, іконографією та історією виникнення і розвитку мистецтва ікони; формувати розуміння естетичної та художньої цінності ікони; виховувати прагнення вивчати духовну спадщину свого народу.

Обладнання: слайди іконописних творів, магнітофонні записи музичних творів класиків української та російської музики.

 

Хід проведення вечора

(Звучить музика С.Рахманінова "Вокаліз")

1-й виступаючий

…У безлічі земних тривог

Згубилося ім’я твоє.

Та я належу ще тобі,

Хоч сам від себе це таю,

Хоч не в молитві, а в клятьбі

Я силу згадую свою.

Жорстоко в правоті своїй

Невірство не суди моє.

З’явись, благослови, зігрій,

Якщо ти є, якщо ти є!

                               Д.Павличко

2-й виступаючий. Як часто ми дивимось на ікону, намагаємося заглибитися в її сутність, прагнемо припасти перед іконою на коліна у щирій молитві, подивитися в очі святих…

Ікона допомагає нам розгадати таємницю художників минулих поколінь, зрозуміти, чим вони жили, як мислили, що цінували…

Давайте і ми спробуємо зазирнути в чарівний світ іконопису;

Ознайомимося з окремими шедеврами стародавніх майстрів.

Слово вчителя. Український живопис є частиною світової художньої культури. Початок його збігся з добою середньовіччя, коли від XIV століття формується українська народність, а передісторія сягає мистецтва Київської Русі.

У цей час мистецтво виконувало замовлення феодальної верхівки і православної церкви, замість його і форми були суворо регламентовані. Успадкувавши від давньоруського мистецтва канони і засоби образотворчої мови, український живопис XIVXVI століть разом із тим узяв від нього і дещо важливіше – відчуття духовної наповненості і відгук на явища реального життя.

Саме вони сьогодні дозволяють в іконі "Волинська богоматір» вбачати не лише теологічний зміст, а насамперед втілення ідеї материнства, а в образі "Юрія Змієборця" – не героя-святого, а заступника скривджених, борця зі злом. Так само й яскрава барвистість середньовічного живопису, що покликана була надати благоліпності й урочистості церковному обряду. Сприймається сьогодні як стихійний вияв історичного оптимізму, як прагнення розкрити красу реального довколишнього світу. Недарма колірна піднесеність старовинного живопису має чимало паралелей із народною творчістю.

Історичні обставини склалися так, що більша частина України внаслідок феодальної роздробленості та золотоординської навали після Люблінської Унії 1569 року опинилася під владою шляхетської Речі Посполитої, з боку якої український народ зазнав соціальних і національних утисків, а ще й жорстоко страждав від грабіжницьких нападів кочівників із південних степів. Це призвело у першій половині XIV століття з одного боку до військової консолідації – виникнення Запорізької Січі, з другого – до культурної консолідації – об’єднання в кінці XVI-XVII ст. православних міщан у братства.

Постійні збройні виступи проти польської шляхти зрештою вилилися у національно-визвольну війну. Возз’єднання Лівобережної України з Московською державою після Переяславської ради 1654 року сприяло військовому та економічному зміцненню і благодатно позначилося на розквіті культури. Патріотичні ідеї національно-визвольної боротьби, просвітительський рух, поширення гуманістичних поглядів вимагали свого вияву в художній творчості. Значну роль тут відігравала діяльність братств, що обмежувала вплив церкви і феодальної верхівки на мистецтво, вносила в нього певні елементи демократизму й естетичні смаки, властиві широким верствам населення.

Виконуючи соціальні замовлення, живопис розвивався на всіх тогочасних землях України, зокрема в Галичині, на Волині, Лівобережжі, хоч і не всюди його пам’ятки збереглися до сьогодні. Визначними художніми центрами були Львів і Київ. У ХVIIXVIII століттях, крім іконопису, в українському мистецтві починають розвиватися й інші жанри: історичний, батальний, пейзажний, побутовий. Особливого розвитку набуває портрет. Іконопис втрачає свою схоластичну канонічність, сучасність виявляється в ньому безпосередньо в конкретних життєвих рисах.

3-й виступаючий. У найвідоміших художніх музеях світу одне з почесних місць займають твори давньоруського станкового живопису – ікони.

Не тільки на Русі, а й в інших країнах середньовіччя станковий живопис в основному був обмежений релігійною тематикою.

Іконописом займалися багато руських художників: іконами прикрашалися і монументальні кам’яні споруди, і численні дерев’яні церкви, і князівські палаци, і житла бояр, купців, ремісників. Хоча церковні канони сковували творчість майстрів, проте в багатьох творах давньоруського іконопису з великою силою проявилися ідеали людей того часу.(Звучить музичний фрагмент М.Дилецького "Розспів Києво-Печерської Лаври")

4-й виступаючий. На Русі здавна відзначали мистецьку сторону ікон. Літописи неодноразово пишуть про ікони "чудныя", "диву подобныя". Твори видатних живописців цінувалися дуже дорого і часто слугували за зразки для інших художників.

Так, великою популярністю на Русі користувалась художня іконописна школа Печерського монастиря. Серед майстрів цієї школи особливо славився іконописець та мозаїчист Аліпій, який "добре извык хитрости иконной, икон писати хитер бе зело". Відомо, що одну з аліпієвих ікон прагнув придбати Володимир Мономах. Майстерність художника була відома по всьому Києву. Ікони Аліпія були такі досконалі, що ченці склали легенду, що начебто під час роботи сам янгол допомагав писати ікону "зело красну". Важко було повірити, що роботи майстра - витвір рук земної людини.

До нас дійшли також імена Фофана Грека, Митрофана, Пасія, Данили Чорного та інших.

1-й виступаючий. Пожежі та війни знищили більшість творів давньоруського іконопису. Жодна з ікон аліпієвого письма до наших днів не дійшла, так само, як і не збереглася жодна з ікон Х – ХІ століть: вони писалися на дерев’яних дошках і гинули під час численних пожеж. Навіть ті поодинокі зразки старовинних ікон ХІІ – ХІІІ століть, що дійшли до наших днів, були настільки вкриті пізнішими записами, що їх первісні форми і досі залишаються невідомими.

2-й виступаючий. Техніка написання ікон була така: на дошки наклеювали полотно, на яке накладали тонкий шар алебастрового грунту. На грунті робили рисунок, по якому писали мінеральними фарбами. Потім зображення вкривали оліфою, від чого яскраво проступали фарби і поверхня ікони ставала блискучою. Проте років через вісімдесят оліфа темнішала настільки, що ікону переписували заново. Тому стародавні ікони були вкриті численними шарами фарб від "поновлювання". Первісний вигляд їх відкрився лише після того, як ці твори потрапили до музеїв та їх розчистили реставратори. Деякі з них тепер заслужено відносяться до кращих пам’яток світового мистецтва.

3-й виступаючий.  Естетичні погляди, професійну майстерність і технологію іконопису давньоруські майстри перейняли від візантійських учителів, які були запрошені до Києва в Х-ХІ ст. Перші ікони були завезені з Корсуня (Херсонеса) та Константинополя. Сучасники високо цінували роботи візантійських іконописців і вважали їх еталоном краси.

Історична пам’ять мало зберегла імен давньоруських майстрів, оскільки художники майже ніколи не підписували свої твори. Залишаючись безіменним автором, художник дотримувався правил "авторської скромності", адже важливим був не він сам, не його ім’я, а мистецький твір.

(Звучить музичний фрагмент Знаменного розспіву Федора Селянина)

4-й виступаючий. Візантійською за походженням є найстаріша відома нам ікона "Володимирська Богоматір" (кінець ХІ – початок ХІІ ст.), яка мала велику енергетичну силу: вона захищала від лиха, війн, зупиняла ворога, супроводжувала під час хресних і козацьких походів. Літописи свідчать, що у 1155 році її перевіз із Вишгорода до Володимира на Клязьмі Андрій Боголюбський, а згодом вона стала головною реліквією руської церкви.

(Демонстрація слайду ікони "володимирська Богоматір".

Звучить музичний фрагмент О.Архангельського "К Богородице прилежно")

Погляньте на цю ікону. Великий талант майстра був націлений на досягнення єдиної мети: передати високий зміст людського існування, красу життя і материнської любові. Охопивши шию матері, немовля ніжно тягнеться до неї з поцілунком. Мати притулилася обличчям до його щоки, дивиться на глядача своїми виразними і великими очима з невимовною скорботою і печаллю.

На цій іконі обличчя матері і дитини виконані в теплих темних зеленувато-жовтих тонах і сповнені глибокого почуття. За емоційною виразністю та майстерністю виконання – це один із найкращих творів світового живопису.

1-й виступаючий.

Був день, коли ніхто не плаче,

Був ясний день, як немовля.

Та я здригнувся так, неначе

Твоє ридання вчув здаля.

Я знаю – ти не заридала.

А в світі, що гуде й гримить,

Мене лиш пошепки назвала.

До себе кликнула в ту мить.

                          Д.Павличко

2-й виступаючий. Ікона сприймалася як модель всесвіту, її символічне звучання завжди відігравало важливу роль. Скільки в ній пізнавального. Із якою цікавістю, захопленням розглядаємо ми кожну з них.

3-й виступаючий. Від мистецтва Волині ХІІІ – ХV ст. залишилося небагато пам’яток. Тим більший інтерес являє ікона "Волинська Богоматір". Вона була однією з найшановніших святинь Луцька, який, завдяки перенесенню сюди князем Мстиславом Даниловичем із Новгорода-Волинського княжої та єпископської резиденції, перетворився на культурний центр, де почала складатися школа живопису та архітектури. Тут, на місцевому грунті, переплавлялися європейські та київсько-візантійські традиції.

(Демонструється слайд ікони "Волинська Богоматір".

Звучить музичний фрагмент В.Титова "Многолетие")

4-й виступаючий. Ікона була написана в тяжкі часи збройних навал зі сходу та півночі, і це наклало відбиток на її образний зміст. Обличчя Богоматері вражає суворим, скорботним виразом, і водночас у творі висловлене захоплення майстра красою життя. Воно відбилося і у витончених рисах обличчя жінки, і у вишуканому ритмові ліній, і в піднесено-святковому, благородному звучанні кольору. При загальній умовності рішення вражає життєва переконливість сповненого тривоги погляду і якась тілесна теплота моделювання обличчя, на якому зворушливо проступає рожевий рум’янець.

1-й виступаючий. "Богоматір-Одигітрія (Путеводница)" – один із найкращих творів львівської школи живопису ХV ст., яких загалом збереглося небагато. У селі Красові на Львівщині знаходився твір високого гуманістичного звучання і вишуканої мистецької краси. У ньому елліністичні традиції, сковані в добу середньовіччя схоластичними догматами, набули нового, суто людяного звучання.

(Демонструється слайд ікони "Богоматір-Одигітрія")

2-й виступаючий. Образ юної матері з проникливим, трохи стривоженим поглядом сповнений зворушливої чистоти і не позбавлений рис індивідуальності. Витончений малюнок ліній одягу і постаті підпорядкований законам класичної гармонії. Те саме стосується і співвідношення елементів композиції та ритміки кольорів. Духовна наповненість твору, почуття високої людської гідності, втілене в ньому, значною мірою досягнуте завдяки артистичному колірному рішенню. Художник будує колористичну гаму на майстерно розроблених варіаціях теплих фарб: кіноварі і вохри, об’єднаних золотавим мерехтінням тля і посилених у своєму звучанні плямами синявої зелені на одязі ангелів і Марії. Життєвій переконливості образу сприяє і помітно об’ємне трактування облич матері і дитини, досягнуте введенням світлотіні.

3-й виступаючий. У мистецтві країн християнського світу найулюбленішими були ікони, що зображували Богоматір. Скільки тепла, добра, любові несла її постать, її образ; вона правила долями людей, захищала та оберігала. До Марії зверталися в молитвах, як до Матері Бога. Її материнська любов простягалася на кожного, хто до неї звертався. У письмовому іконографічному описі залишився канонізований образ Марії.

(Звучить музичний фрагмент В.Чеснокова "Заступнице усердная", демонструється слайд ікони "Богородиця")

1-й виступаючий

К тебе, о матерь Пресвятая,

Дерзаю вознести мой глас.

Лице слезами омывая,

Услышь меня в сей скорбный час.

Ты всех прибежище несчастных,

За всех молитвенница нас,

О, защити, когда ужасный

Услышу судный Божий глас.

2-й виступаючий

Когда закроет вечность время,

Глас трубный мертвых воскресит,

И книга совести все бремя

Грехов моих изобличит.

Стена ты верным и отрада!

К тебе молюсь я всей душой:

Спаси меня, моя Отрада,

Умилосердись надо мной!

                                           Н.Гоголь

Ці влучні, прекрасні вірші Микола Гоголь присвятив іконі Богоматері.

3-й виступаючий. Лик Богоматері – це ідеальний образ. як сяє в іконах її пурпурне вбрання – мафорій, золота кайма з трьома зірками, що символізує чистоту Богоматері! Пурпур свідчить про царську приналежність, про рід царя Давида.

(Звучить розспів Соловецького монастиря "З нами Бог" в обробці ієромонаха Іонафана)

4-й виступаючий

О хто сказав, що не людина ти?

Та ти живеш в Шевченковій Марії,

Перед тобою світ земний темніє,

Щоб хмаркою до ніг тобі лягти.

Ти дивишся в майбутнє, у світи,

І їм несеш дитя своє. Крізь вії

Такий великий смуток пломеніє,

Що слів розради й мудрим не знайти.

1-й виступаючий

Твоє малятко, круглооке й гоже,

Колись теслярський проявивши хист,

Хрест витеше собі людський, не божий.

Тому такий в твоїй печалі зміст.

Який лиш людство зрозуміти може,

А не свята Варвара й папа Сікст.

                                        М.Рильський

2-й виступаючий. Один із іноземних спостерігачів самобутності й життєвості українського живопису сирієць Павло Алеппський у своїх подорожніх записках занотував про ікону, побачену в церкві у Василькові:

"Богоматір так чудово написана, що ніби говорить, ризі її буцім темно-червоний, блискучий оксамит… - тло темне, а складки світлі, як складки справжнього оксамиту, що ж до убруса (хустки), який покриває її чоло та спадає на низ, то здається, ніби він колихається й переливається. Її обличчя та вуста дивують своєю принадою. Я вже казав, що бачив багато ікон, починаючи з грецьких країн до сих місць та від сих до Москви, але ніде не бачив подібного чи рівного цьому образові".

3-й виступаючий. Чи замислювалися ви коли-небудь над тим, чому таким популярним у давньоруському живописі було зображення святого Георгія?

4-й виступаючий Образ Георгія трактувався древніми художниками лаконічно. Яскраве кольорове рішення, силует і пластика постаті завжди були зрозумілі людям. Це був образ молодого, сильного юнака, зовнішність якого віддзеркалювала внутрішню стійкість і красу.

(Демонструється слайд "Юрій Змієборець".

Звучить музичний фрагмент "Єдинородний Сине" О.Кастальського)

1-й виступаючий. Ікона "Юрій Змієборець" походить із села Станилі поблизу Дрогобича і є яскравою пам’яткою мистецтва Галичини XIV ст., від якого мало що збереглося. Твір несе на собі виразні ознаки драматичного для України часу, сповненого загарбницькими навалами і нерівною боротьбою.

Композиція позбавлена будь-яких подробиць, колорит напружений, суворий. Гострим силуетом на тьмяному вохристому тлі вимальовується незвичний для даного сюжету чорний, як ніч, кінь, який скаче по темно-зеленому, майже чорному, позему. Обличчя воїна похмуре, нерухоме, в його поставі, в порухові рук відчувається невмолимість, упевненість у боротьбі зі злом, яке у вигляді змія звивається під копитами коня. Лаконічна суворість дещо пом’якшується спалахами кіноварі плаща і чобота, доповненими глибокими по тону плямами темної вохри панцира, малиново-синьої сорочки і зеленуватих поножів.

2-й виступаючий. Маючи традиційні риси мистецтва періоду Київської Русі, ікона водночас позначена яскравими фольклорними рисами. У канонічному образі воїна-переможця художник виявив, як і годиться, героїчний зміст, але Юрій Змієборець наближений до казково-фантастичних витворів народної уяви, в яких прославляються подвиги в ім’я добра.

Навіть саме трактування форми, зокрема малюнок коня, близьке до образотворчого фольклору. Це вносить у канонічний мотив риси неповторної самобутності.

(Звучить хор М.Калашникова "Концерт на 12 голосів")

3-й виступаючий. Сини київського князя Володимира Борис і Гліб були вбиті братом Святополком. Церква віднесла їх до лику святих, приписуючи покровительство в державній та ратній справі. Погляньте на їхні суворі обличчя! У цих образах відчувається урочистість, піднесеність. Як міцно вони тримають у руках мечі, як легко несуть їх над землею коні! Вони – захисники народу, борці проти зла і насильства.

(Демонструється слайд ікони)

Слово вчителя. Друга половина XVII XVIII століття характерні своєрідним переплавленням на місцевій основі європейських стилів Ренесансу і бароко. Тут, зокрема, виняткову роль відіграли ідеї патріотичного піднесення, що панували в країні і плодотворно позначилися на демократизації українського мистецтва. Утворився так званий стиль "козацького бароко", в межах якого виникло чимало творів, що мають всесвітнє значення.

Цілком земні принади в образах святих, введення реалістичних побутових деталей, нерідко святковий настрій, що досягається завдяки декоративній насиченості барв, нарешті портретність у патрональних іконах стають характерними ознаками іконопису. Нерідко святість персонажів зберігається лише в їхніх канонічних атрибутах. В усьому іншому – це цілком світські особи.

4-й виступаючий. Ікона "Розп’яття"  (кінець XVII ст.) з Пирятина, сотенного містечка Лубенського полку, вірогідно належить Йосипу Івановичу, лубенському живописцю, майстерність якого високо цінувалася його сучасниками.

(Демонстрування слайду ікони "Розп’яття з портретом лубенського полковника Леонтія Свічки".

Звучить арія П.Пергонезі з кантати "Stabat, Mater")

Твір характерний для живопису кінця XVII ст., оскільки відбиває в собі соціальні й художні особливості епохи. У цей час козацька старшина бере владу до своїх рук й утверджує право на неї не тільки силою, але й за допомогою церкви. Це відбилося, зокрема, у чималій кількості ктиторських портретів, як самостійних, так і в іконах.

1-й виступаючий. На "Розп’ятті" зображений лубенський полковник Леонтій Назарович Свічка, який командував полком із 1688 по 1698 роки. Твір поєднує ознаки різних напрямків: умовно-іконописного та реалістичного. Лаконічна композиція на виразному, тисненому золотом тлі відзначається в цілому ієратичною статичністю. Проте, окремі персонажі трактовані неоднаково: жіночі постаті сповнені руху, властивого стилю бароко, натомість постать Свічки нерухомо застигла. Вона ніби зійшла зі староукраїнської ікони: ноги розпластані, одяг поданий площинно, кольори локальні.

Та при всьому тому твір вражає своїм реалізмом і майстерністю в розкритті образу полковника. Портрет Свічки нічим не поступається кращим світським козацьким портретам. Обличчя має вольовий вираз, мужня вдача читається у прямому погляді очей, у сильному притиску губ.

Це типовий представник козацької верхівки, яка винесена була історією з народних мас і в першому поколінні не втратила ще зв’язків із ними ні у своїй зовнішності, ні у духовному складі.

2-й виступаючий. Однією з яскравих пам’яток українського бароко є Спасо-Преображенська церква у селі Великі Сорочинці Полтавської області, споруджена на кошти миргородського полковника Данила Апостола. Інтер’єр її був розкішно оздоблений різьбленим іконостасом і живописом, який, вірогідно, виконаний полтавським майстром Василем Реклинським. Серед ікон іконостаса особливо виділяється образ св. Уляни.

(Демонструється слайд ікони Василя Реклинського "Св. Уляна" (Портрет Уляни Апостол. Близько 1732 р.)

Звучить музичний фрагмент О.Никольського "Совет превечный")

3-й виступаючий. У XVIII ст. поширився звичай надавати обличчям святих суто портретних рис. Це стосується і св. Уляни сорочинського іконостаса – тезоіменної святої дружини гетьмана. Наявність в іконі релігійних атрибутів й умовного тисненого тла не заважає сприймати образ як суто світський портрет. На іконі представлена українська жінка з правлячих верств, упевнена в собі, розкішно вдягнена. Із дещо награною манірністю вона тримає хрест і пальмову гілку. За портретність образу свідчить і подібність віку зображеної жінки до віку Уляни Апостол (приблизно років сорок), і неповторна індивідуальність обличчя, яке не має аналогів у виробленому каноні облич Василя Реклинського і не повторює канонічного образу святої.

4-й виступаючий. Ікона "Св. Великомучениці Варвара і Катерина" і парна їй "Св. Іулянія та Анастасія" з Конотопа Сумської області належали до намісного чину невідомого іконостаса. Вони мають усі характерні ознаки українського бароко і, з одного боку, свідчать про обізнаність автора з європейським живописом, а з другого, - зберігають суто національні традиції. Ікони належать до київської школи з її високими художніми традиціями, які знайшли вияв одночасно і в графіці.

(Демонстрування слайду ікони "Св. Великомучениці Варвара та Катерина" невідомого художника середини XVIII ст.)

1-й виступаючий. Ікона "Св. Варвара і Катерина" зображує святих мучениць, але атрибути їхньої святості мають другорядний характер. При першому погляді на твір вражає святкова урочистість образів, суто світська, мирська імпозантність жінок, зодягнутих в ошатне, барвисте вбрання.

Соковите, відверто декоративне трактування орнаментів органічно поєднується з великими плямами червоного, вохристого, чорного кольорів, утворюючи піднесену колірну музику. Її урочистість досягає високого регістру завдяки монументальним, струнким пропорціям постатей.

І важко сказати, чого в творі більше: відбиття розкошів та багатства, до яких прагнуло  гетьманське оточення, чи захоплення автора невичерпною красою буття. Ця краса оспівана художником і в граційній грайливості жінок, читається у їхніх позах, у виразі облич, у погляді очей, сповнених то мрійливої задуми, то усміху й лукавства.

Слово вчителя. Українську барокову ікону неодноразово піддавали гострій критиці (навіть кваліфікували як кінець ікономалювання) за те, що її майстри кинули виклик догмам. Найчастіше критика лунала з уст прихильників візантизму. Але це були однобокі зауваження. Віруючі з різних верств населення визнали ікону національною, відповідною почуттям, характерові й стандартам прекрасного. Барокові образи, виконані руками професіональних малярів, породили небачену раніше хвилю унаслідувань у народному ікономалюванні. Прості селяни й міщани повідкривали широко двері домівок перед бароковою іконою в її фольклорному трактуванні.

(Звучить музичний фрагмент "Ave Maria")

Підсумок проведення заходу

Категорія: Образотворче мистецтво | Додав: vika (02.12.2011)
Переглядів: 1439 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Гімн школи
Роботи вчителів
Світова літ-ра [6]
Образотворче мистецтво [6]
Художня культура [2]
Робота психолога в школі [1]
Проекти
Проекти учнів [4]
Газета Ровесник [5]
Методичні матеріали [1]
Презентації
Світова літ-ра [5]
Астрономія [7]
Виховна робота [3]
Це важливо
Медичний куточок [6]
Правила поведінки [8]
Поради психолога [1]
Фотоальбом
Юні інспектори руху [26]
Семінар учителів іноземної мови [16]
Живи, книго! [7]
Свято осені й урожаю [65]
Семінар заступників із виховної роботи [3]
Тиждень шкільного підручника [9]
Семінар директорів шкіл [53]
Естафета педагогічних інновацій [53]
ХV Національний конкурс шкільних газет [20]
Семінар заступників директорів з навчальної роботи [58]
День писемності [8]
Екскурсія 6 класів в Опішне 2016 [20]
Зірка школи - 2017 [20]
Конкурс-презентація талантів
Гаряча лінія
Гаряча лінія
Освіта
МОН молодьспорт
Щоденник
УЦОЯО
ПОІППО
Педпреса
Календар
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання