Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.
Я зітхну... запалю обгорілу свічу,
Помічаю: не замки-твердині, не храми –
Скам'янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях,
З далини, аж немов з кам'яної гори, надійшли.
Придивляюсь: Вкраїна, XX століття…
І не рік, а криваве клеймо – «33».
Саме такими словами почалась Година Скорботи і Пам’яті «Запалимо свічку», присвячена пам'яті тієї частини українського народу, яка загинула мученицькою смертю від голодомору 1932-1933 років.
Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати її чорних сторінок. На цю годину пам’яті учні школи прийшли зі свічками, як до храму, і на деякий час наша школа стала храмом духовності, храмом Скорботи і Пам'яті.
Пам'ять мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках, пам'ять українських сіл і хуторів, які щезли з лику землі після найбільшої трагедії XX століття, вшанували хвилиною мовчання.
Із сумом в очах, а дехто і з непрошеною сльозою, слухали школярі про жахливі й трагічні події того часу, коли Україну, одну з найродючіших і найблагородніших земель, огорнули чорні крила голоду, сліз, страждань, слухали спогади очевидців тих подій, які озвучили ведучі заходу – дев’ятикласники Пшенична Марія, Савченко Софія, Шабаль Анастасія та Дрига Антон. Молитву Катерини Мотрич за убієнних голодом 1932-1933 років прочитали п’ятикласники Хиль Тетяна та Приставка Назар.
24 листопада в нашій державі відзначається День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Народ України схиляє голову перед трагічною сторінкою свого життя. Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця. Їх ніхто не судив, отже, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників.
І тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш славний народ, гідний прекрасної долі.
Горіли свічки, і їх полум’я підносило до небес слова церковного гімну «Молитва за Україну» Миколи Лисенка на слова Олександра Кониського.
|
