Сторінка для батьків

“Навіщо вам дитина?”

Цю статтю варто прочитати всім батькам без виключення!

Навіщо ми народжуємо дітей і що робити, якщо ваше уявлення про щастя дитини їй не підходить? Педагог із великим стажем розповідає про проблеми сучасних підлітків.

Навіщо вам дитина?

“Навіщо вам дитина?” – питаю я мам, які приходять до мене на консультацію.

Питання викликає спочатку подив. Потім роздратування – “Ну, це ж зрозуміло!”

– Ні, незрозуміло мені. Ну ось так вийшло – незрозуміло, і все. Якщо вам зрозуміло – сформулюйте, будь ласка, чітко відповідь на питання: навіщо ви народжували дитину?

Цікаво спостерігати, як мами намагаються сформулювати відповідь на дуже просте, на їхню думку, питання. Найчастіше мами починають говорити: “Ну, я вийшла заміж…”

І це невірна відповідь, я не питаю, що передувало, я питаю – навіщо?

Або, наприклад: “Мені було вже 28 років…”

І що?

В результаті виходить щось на кшталт “щоб реалізуватися як жінка і мати” або “для продовження роду”. Жодного разу я не чула, щоб хтось зізнався: “Просто так прийнято”. Або: “Ну завагітніла ненавмисно, довелося народжувати”. Або “щоб утримати поруч чоловіка”. Або: “народжувала для себе, тому що боялася залишитися одна”. Тобто те, що здається очевидним, перестає бути таким, коли це треба вимовити вголос. Тому що тоді доведеться визнати, що рішення було не цілком усвідомленим або ніяк не пов’язаним з інтересами нової людини, яка з’явилася на світ…

А між тим, питання адже зовсім не пусте. Тому що, відповівши на нього чесно, ми автоматично отримаємо відповіді на багато питань, які виникають у нас по відношенню до своїх дітей. Зрозуміємо неспроможність більшості наших претензій до підростаючих дітей.

“Я хотіла реалізуватися як мати” – відповіла мені мама моєї учениці Інни. За пів години до цього Інна плакала навзрид і показувала мені листування з мамою.

“Я захворіла через тебе, – писала мама Інні, – мені соромно сказати людям, що у мене є дочка. Я думала, що буду тобою пишатися, а вийшло навпаки”. Інна розповіла, що мама вже місяць не розмовляє з нею.

Причина маминого гніву – успішність дочки. Дев’ятий клас дівчинка закінчила без трійок і цілком як дочка маму влаштовувала. А в десятому різко впала. І перестала заслуговувати мамину любов. Тому що: “Як же так?! Вона ж повинна вчитися! У нас в родині всі з вищою освітою!”

Це була дуже довга і важка розмова з мамою, яка чомусь вирішила, що реалізуватися як мати вона може тільки з дочкою-відмінницею. Я розповідала про те, як плаче Інна і як їй зараз не вистачає маминої підтримки і маминого тепла.

Як вона сама намагається розібратися в причинах різкого падіння успішності і не може. Як не розуміє, чому все, що вона вчора вивчила, сьогодні вилетіло з голови. Як вона лякається, побачивши список творів, рефератів і тестів, які їй треба здати, щоб виправити ці оцінки і тим самим заслужити право розмовляти з мамою…

Їх щастя може бути зовсім іншим

Кожна з нас, готуючись стати мамою, малює собі сценарій. Ось я заплітаю дочці красиві кіски. Ось вбираю її в сукню принцеси. Ось сиджу в залі і плачу від радості, а моя дочка на сцені танцює. Ось вона знайомить мене з нареченим-аспірантом столичного університету.

Нікому не малюються в свідомості картинки з рваними джинсами, зеленим волоссям і друзями на байках або з неблагополучних сімей. Тому що ми ж придумуємо дитині “щастя”.

І мало кому з нас приходить в голову, що воно, щастя доньки, може бути зовсім іншим і зовсім не схожим на те, яке ми собі придумали.

Я часто бачу дітей, які завдяки батьківським сценаріям і режисурі упускають своє щастя, свою справу, свій шлях, свою любов…

Природжений репортер вступає в нафтогазовий університет.

Дівчинка, яка мріє грати в хокей, зі сльозами приходить до нас на заняття журналістикою.

“З цим хлопчиком не дружи, він мені не подобається”.

“Ні, бальні танці – це не для чоловіка”.

“Пора кидати цю фігню-скелелазіння, треба вчити мови”.

“У педагогічний – тільки через мій труп”.

“Ось принеси мені свідоцтво про закінчення музичної школи, а потім роби що хочеш”.

“Я так мріяла стати архітектором, але у мене не було можливості, а у тебе – будь ласка…”

Впізнаєте? Найчастіше сценарій пишеться на основі власних нереалізованих мрій. Тобто батьки переконані, що в житті дитини повинні збуватися ЇХНІ мрії, реалізовуватися їхні плани.

Непримиренний бій за власний вибір

Що відбувається, якщо наш сценарій щастя не збігається з тим, який написала собі дитина? Варіантів кілька. Іноді дитина щосили намагається відповідати батьківським очікуванням. Ламаючи власні уявлення про те, що для неї добре. Погоджуючись на умови, які їй зовсім не підходять…

…Стаючи інженером замість того, щоб варити борщі. Поганим інженером замість хорошого Кухаря елітного ресторану.

…Займаючись ненависною музикою.

…Вирішуючи ненависні завдання з фізики.

…Виростаючи нещасливою людиною батькам на радість.

Найчастіше діти протестують, вступаючи в непримиренний бій за власний вибір. Протестують, як можуть. Одні у відкриту – зі скандалами, істериками, конфліктами, бойкотами і грюканням дверима… Інші – обманюючи, вивертаючись, всупереч усьому роблячи те, що подобається. Треті, як Інна, коли руки просто опускаються і ресурс закінчується на самому початку шляху. І тоді нещасними стають обидві сторони, і наслідки непередбачувані.

Ідеальний варіант – якщо батьки змиряються з тим, що сценарій не вийшов. Що вони складали про війну, а дитина більше любить про любов.

І тоді мама і тато кажуть: “Добре. Це твій вибір і твій шлях. Ми допоможемо, якщо наша допомога тобі знадобиться. Ми будемо поруч в горі і в радості. Якщо ти зрозумієш, що помилився, ми разом вирішимо, як почати все спочатку. Тому що ми тебе любимо”. І це єдиний розклад, при якому щасливими стають всі.

Я намагалася пояснити Інниній мамі, що життя її дитини не закінчилося у першому півріччі 10-го класу. Що її, мамин, бойкот ніяк не допоможе дочці виправити оцінки. Що її оцінки взагалі ніяк не повинні впливати на стосунки матері з дочкою. Що треба шукати справжню причину різкого падіння успішності, а не вимагати від дитини виправлення того, чого вона виправити не може. Що, врешті-решт, хороша перукарка може заробляти більше, ніж директор заводу, і при цьому спить спокійно.

Я чула у відповідь: “Вона повинна! У нас в родині всі з вищою освітою! Вона не повинна лінуватися! Я не хочу мати в сім’ї петеушницю”». А в кінці розмови я сказала:

– У вас залишилося зовсім небагато часу. Можливо, кілька тижнів.

– Для чого? – запитала мама. – Щоб виправити оцінки?

– Ні. Для того, щоб зберегти стосунки з дочкою. Які набагато важливіші оцінок.

Навіщо ми народжуємо дитину?

Правильна відповідь: щоб подарувати світу нове життя. Воно, це життя, дуже швидко стає окремим, самостійним, самодостатнім. У нього повинна бути свобода вибору. Власний сценарій. І тоді є шанс, що поруч з цим життям щасливі будуть всі, хто має до нього відношення.

^{Марина Солотова}